КАТАРАНТУС (Catharanthus L.; грец. catharos — чистий + anthos — квітка) — рослина родини барвінкових Apocynaceae. Налічує близько 8 видів, з яких інтерес для медицини становить К. рожевий (барвінок рожевий) — Catharanthus roseus G. Don. F. (Vinca rosea L., Lochnera rosea (L.) Reichenbach.) (vinca — скорочена лат. назва рослини vincaperivinca, roseа — від лат. roseus — рожевий); рос. назви: катарантус розовый, барвинок розовый.
К.р. в умовах тропіків — це багаторічний вічнозелений напівкущ 30–60 см завв. з прямим або сланким стеблом. Культивується як однорічна культура. Стебло циліндричне, голе, у деяких форм різною мірою опушене. Листки короткочерешкові, видовжені, блискучі, супротивні, темно-зелені, знизу іноді опушені з добре вираженим жилкуванням, довжиною до 8 см, шириною до 3,5 см. Квітки правильні, зібрані по 2–4 на верхівках пагонів. Чашечка зелена з 5 чашолистиками, роздільнолиста, з п’ятьма пелюстками.
Катарантус рожевий
За забарвленням розрізняють декілька форм: рожеву, білу та білу з рожевою плямою при основі віночка. Ці типи спостерігаються як у голих, так і в опушених рослин. Плід — серпоподібна темно-коричнева дволистянка довжиною до 5 см. Рослина походить з Мадагаскару, поширена у тропіках обох півкуль. Культивується у Флориді, Африці, Австралії. В СНД культивується у вологих субтропіках Грузії (Аджарія, Кабулетті), у Краснодарському краї, Казахстані.
Як сировину заготовляють листя К.р. — Folia Catharanthi roseіs. Траву скошують у період масового цвітіння і на початку достигання насіння на висоті 10–15 см від землі. Сушіння повітряно-тіньове чи штучне при 40–50 °С. Суху траву обмолочують для видалення грубих стебел.
З трави К.р. вилучено понад 80 алкалоїдів групи індолу, в тому числі 26 димерних основ, які мають індол-індолінову структуру. Головним мономерним алкалоїдом є аймаліцин у кількості близько 0,1%; крім того, виділені серпентин, віндолінін, лохнерин тощо. Високу фармакологічну активність мають 4 димерні індол-індолінові компоненти: вінбластин (вінколейкобластин), вінкристин (вінколейкокристин), лейрозин (вінлейрозин), лейрозидин (вінкозидин), а також віндезин, лейрокристин, ровідин, лейрозивін. З мономерних основ найбільш цінними є катарантин та віндолін. Вінбластин був виокремлений у 1958 р., пізніше у 1963 р. був досліджений вінкристин. Промисловий випуск препаратів вперше здійснено у США. Вміст цих алкалоїдів у сировині незначний: вінбластину — 0,005%, вінкристину — 0,001%. Для одержання 1 кг вінкристину слід переробити 500 кг трави К.р. Максимальна кількість алкалоїдів міститься у фазу масового цвітіння, а максимум 6 головних алкалоїдів — у фазу масового плодоношення. У траві, яку культивують в Аджарії, переважають віндолін та лейрозин. Алкалоїдний склад коренів значно відрізняється від складу надземної частини К.р. У квітках К.р. виявлені антоціани — мальвідин, петунідин, гірсутидин.
Вінбластин R = –CH3, вінкристин R = –CHO
Розроблена технологія отримання головних алкалоїдів К.р. методом культури клітин (калусна культура), вихід суми алкалоїдів становить 0,1–1,5%.
Алкалоїди К.р. виявляють цитостатичну активність, препарати з цієї сировини належать до протипухлинних засобів. Вінбластин застосовують для лікування при хворобі Ходжкіна, лікування лімфо- та ретикулосаркоми, хронічної лейкемії, раку бронхів та яєчка. Цей алкалоїд входить до складу препаратів Велбе, Цитобластин, Розевін. Вінкристин — складова препаратів Онковін, Онкокристин, Цитокрихтин, Цитомід. Вінкристин застосовують у комплексній терапії при гострому лейкозі, нейробластомії, пухлині Вільямса, у комплексній терапії лімфогранульоматозу, раку молочної залози та інших пухлин. Алкалоїди К.р. використовують (як цитостатик) для лікування при гострій лейкемії в дитячій практиці при розвитку стійкості до інших ЛП. У зарубіжній народній медицині використовують траву К.р. при гіпертонії, діабеті, кровотечах, для лікування і очищення ран, а у вигляді полоскань — при цинзі та зубному болю. Свіжий сік трави К.р. використовують при укусах ос.
Шретер А.И., Муравьева Д.А., Пакалн Д.А. и др. Лекарственная флора Кавказа. — М., 1979; Муравьева Д.А. Тропические и субтропические лекарственные растения. — М., 1997; Скуратова Е.В., Гольд В.М., Мюшкова В. Особенности калусообразования Thalictrum minus L. и Catharanthus rooseus (L.) в условиях in vitro // Растительные ресурсы. — 1999. — Т. 35, вып. 4; European Pharmacopeaia. — Strasbourg, 2001; Trease and Evans Pharmacognosy. — London, 1992.